My Roommate, the Alien

   - Ото тобі так вже необхідно сидіти над отими підручниками?! Кинь та розслабся, я ж знаю, що ти завтра все здаси!
   Одрі Райнер ледве не підскочила, коли у її вікні на другому поверсі показалося обличчя її теперішнього сусіда Кайона Турлоу, але не так, як треба, а підборіддям вгору. Та він же висить, зачепившись ногами! - миттю здогадалася дівчинка. От уже ж! Цей хлопчисько був майстер на такі витівки. Йому б лише теліпатися на гілках або ж на космічнішому та небезпечнішому варіанті роликової дошки під назвою "спейсборд".
   Все ж таки Одрі скінчила помічати деякі параграфи у книжці і лише тоді вийшла на заднє подвір'я. Кайон таки не покинув своїх фокусів - зараз він теліпався на гілляці височенного каштана якраз над серединою площадки.
   - Це нащо? - спитала Одрі. - Тебе ж побачать!
   - Нащо? Та просто заради забави! Я ж тобі не зірка із купою забаганок, щоб покращувати колір обличчя! - Зробивши неймовірне сальто-мортале, Кайон приземлився на ноги навпроти Одрі та нахабно підморгнув їй.
   Зіркою хлопець справді не був, хоча, на думку дівчинки, цей титул йому б підійшов у іншому сенсі. Справа була в тому, що Кайон, згідно з офіційними даними, приїхав з Америки за програмою обміну. Але не все було так просто. Навіть після прискіпливого огляду жодна душа не змогла б здогадатися, що перед нею був справжній живий іншопланетянин. Коротке яскраво-руде волосся, гострий ніс, зелені очі, тонкі руки-ноги, а запаковане все це у білу сорочку у тонку вишневу смугу, джинсові шорти та високі блакитні кеди. Може, для тих, хто знав, підозрілими могли б показатися його надто чиста шкіра - ані тобі веснянок, ані родимок чи ще чого такого - та дивна мітка на лівому плечі: два рівносторонні трикутники, не до кінця вкладені один в другий. А в іншому - звичайнісінький земний хлопчисько... тільки от ще фрази його деколи змушували задуматися.
   - Та хіба ж це дерево?! - Кайон миттю вхопився за нижню гілку того самого каштана та повис на ній. - Одне діло, що вони такі малесенькі, а друге... о-ох! Дерева ці ваші мають такий гострий запах, що можна знепритомніти!
   - А в тебе що, вдома є дерева? - Лише сказавши це, Одрі зрозуміла, що зморозила дурницю.
   - А ти що, думаєш, що там усе, як у ваших другосортних фантастичних фільмах? - передражнив Кайон. - Авжеж є! Та я по них лазив, коли ще маненький був!
   - А які вони?
   - Дай подумати... Висота найменших - десь під двадцять ваших метрів... листя на них пурпурове і таке, що по ньому можна ходити! А трава червона і пахне, як та спеція... як її, забув... кориця, от!
   - Ого...
   - Отож що "ого". - Кайон відпустив гілку та всівся на пластиковий стілець поблизу. Одрі присіла поблизу, і деякий час обидва мовчки дивилися у небо, яке потроху темнішало. - Оце теж незвично.
   - Що саме?
   - Та небо. В мене вдома повної пітьми, як у вас вночі, майже не буває.
   - Чому?
   - Два сонця. І три місяця. От і чекай рідкісного розташування! А небо фіолетове. З малиновим.
   - Звучить страшно.
   - Та ні, ти просто звикла, що таке небо буває лише на складних рівнях усіляких комп'ютерних ігор, га?
   Ще трохи мовчання.
   - А де саме твоя планета? - раптом спитала Одрі. Кайон поводив пальцем у повітрі:
   - Е... ондечки вона. Бачиш? Червона така. Зветься Тріон.
   І справді, одна з зірок, майже невидима, блимала слабким червоним світлом, ніби стоп-сигнал.
   - Пощастило. Не кожен день побачиш... Агов, тату, я знаю, що ти мене чуєш!
   - Тату?..
   Кайон подивився на Одрі, ніби на повного імбецила:
   - Це вже точно вплив футуристичного напрямку у вашому мистецтві. Атож, є у мене і мама, і тато. Якщо тебе цікавить, і народився я природним шляхом. Що, думала, я із бутля виліз? Балаканина!
   - Та нічого я не думала!
   - Еге ж. Певне, думала про контрольну твою завтра. Усі ви, земляни, такі. Повидумуєте собі всілякого, а потім вас плющить.
   - Мене не плющить!
   - От ти й попалася. - Кайонів рот скривився у насмішкуватій посмішці - а по-іншому він посміхатися не вмів. - Добре, що в тебе це хоч у локальному масштабі. А коли це вже планетарно, то тримайся.
   - Ти про що?
   - Хоч би про той балкон Джульєтти. Читала?.. Та про що це я, звичайно ж, ні. Це вважається надто складним для твого віку. Так от, у тій сцені немає ніякого балкона. Це хтось придумав, і пішло-поїхало.
   - А ти звідки знаєш?
   - Татко того Шекспіра просто ненавидить. От я і вирішив подивитися, що там не так... Але це ще теж дрібнички. От коли комусь дуже потрібно самоствердитися, починається. Один боїться, багатьох плющить... От я, наприклад. Ти ж мене не боїшся?
   Одрі покачала головою. Та Кайона й боятися було нема за що, хіба що за його гострий язик та манеру з'являтися у неочікуваних місцях, але до цього вона вже звикла.
   - Справді? Я ж прибулець! - Останнє слово було сказано робленим страшним голосом. - Отакі справи. Я прибулець, а в мене ані зеленого слизу, ані щупалець, навіть голова не величезна. Хтось придумав, що прибульці - це такі зелененькі противненькі істоти із манією нищити все, що можна, та пішло. Впевнений: якби мене спіймали на гарячому у плані походження, мене б одразу на органи розділили, не дивлячись, що в мене у голові в іншому сенсі... Все через культ дорослості. - Кайон припинив качатися на стільці на нахилився вперед, до Одрі. - Батько мені розповідав одного разу про свого друга. Говорив, що незвична то була людина! Або хто він там був за расою?.. Так от, той його друг казав, що немає ніякого сенсу дорослішати, якщо не можеш хоч зрідка ставати дитиною. Що скажеш?
   - Скажу, що ти нестерпний балакун із вогняними мізками!
   Секундою пізніше Кайон та Одрі вже борсалися у траві. Тільки надававши одне одному стусанів, усі перемазані травою, обидва заспокоїлися. Це була навіть і не бійка. Так, ці двоє були з різних світів, але це не заважало їм обом відчувати емоції, в тому числі і негативні, а це був звичайний спосіб їх зняти. Тільки от далі часто бувало гірше.
   - Пішли перевдягнемося, - покликала Одрі пошепки. - На цей раз я понесу одяг у пральню - ніхто ж не знає, чи тобі знов захочеться політати на пральній машині!
   - Краще вже на старезній газовій плиті! - випалив Кайон.
   - О-о, це класика. Мої батьки, коли це побачать, здогадаються, хто ти такий...
   - Просте покращення роботи.
   - Про те й мова...
   - Одрі! Кайоне! Що це ви знову влаштували?
   Одрі та Кайон втекли раніше, ніж Джеральд Райнер виглянув із вікна своєї кімнати.